Дмитро Загул

Мій перший погляд
На заграву сонця впав,
І промінь
Мої очі вперше скупав.

Бувало: в сутінку вечірнім,
Як обрій кров’ю догорить,
Стаю невпевненим,
І туга пережитих

Очі заплющу – і бачу:
Летить чорнокрилий птах,
Що хоче кров
Точити по степах.

Нехай гуде
Мелодія дротів,
Як пісня
На радісний мотив,

Голосом горлицісерце туркоче –тремтить, як оголенагілка в
О моє бідне,стурбоване серце,як зустрічаєш тивесну свою?
Біле, пругкемоє тіло дівоче –блискуче, мов перший сніг,зворухнулося,затріпотіло,як перший листок
Затремтіли тонкі…

Не крик архангельської
Не вірю я в небесний суд),
А тут ідуть народи бурні,
Червоні маєва несуть.

Праця титанів,
Зоряних сердець!
Не
Їх вільний герць.

Десь до осель далеких,
Аж за Дністер і Збруч,
Летить наш тужний клекіт,
Як журавлиний ключ,

Прозора мла довкола,
В задумі
Над морем
Хмаринка льодова.

Мить по заході сонця.
Монотонно шумить очерет,
І трава, мов сонна,
Хилиться

Води і люди!
Ви вічний, могутній рух!
Нестримні діти природи,
Спонука спонук.

Флейтою плаче серце до вас,
Сопілкою схлипує:
Покинуті.
Пасерби долі.

Скільки, скільки довгих років,
Років горя і турботи,
Проминуло з того часу,
Як по горах я ходив!

Хай гине все, що жить не варте,
У кого замість сяйва – дим!
Набік – у кого биті карти!
З дороги силам молодим!

О моя остання світла мріє,
За тобою мій співучий льот.
Може, ще раз промінь твій
І розтопить кількалітній льод.

В вечірню, химерну годину,
Як обрій гине в імлі,
Не раз без руху застигну,
І тужно стане мені.

На
Впали роси,
Гейби перли,
Заясніли,

Заграли дзвони, заграли
Із буйним вітром на перегонипомчали.
Несуть розраду, несуть потіхуз
І під мужицьку обдерту

Пам’яті Володимира
Отчинзно моя дорога,
Мріє великої туги!
Чи колись моя трудна

Я йду в країну мрій,
Де жив перед віками,
Де перший крок
Несмілими ночамидо щастя вів.

І знов я
У пожовклім гаю,
Що серцю про старість нагадує,
А зісохле і

Моя сердечна Україно,
Країно юнацьких мрій!
Не раз я падав на
І кликав: – Я твій!

Чи не марні марю мрії,
Коли стільки вже
Постать матері
Тут примарою стоїть.

Деколи хочеться
Квіткою бути пахучою,
Деколи хочеться в
Зіркою стати горючою.