Дмитро Загул

Прозора мла довкола,
В задумі
Над морем
Хмаринка льодова

Води і люди
Ви вічний, могутній рух
Нестримні діти природи,
Спонука спонук

Голосом горлицісерце туркоче –тремтить, як оголенагілка в
О моє бідне,стурбоване серце,як зустрічаєш тивесну свою
Біле, пругкемоє тіло дівоче –блискуче, мов перший сніг,зворухнулося,затріпотіло,як перший листок
Затремтіли тонкі воло...

В вечірню, химерну годину,
Як обрій гине в імлі,
Не раз без руху застигну,
І тужно стане мені

Скільки, скільки довгих років,
Років горя і турботи,
Проминуло з того часу,
Як по горах я ходив

Нехай гуде
Мелодія дротів,
Як пісня
На радісний мотив,

Мить по заході сонця
Монотонно шумить очерет,
І трава, мов сонна,
Хилиться,

Бувало: в сутінку вечірнім,
Як обрій кров’ю догорить,
Стаю невпевненим,
І туга пережитих

Флейтою плаче серце до вас,
Сопілкою схлипує:
Покинуті
Пасерби долі

Не крик архангельської
Не вірю я в небесний суд),
А тут ідуть народи бурні,
Червоні маєва несуть

Десь до осель далеких,
Аж за Дністер і Збруч,
Летить наш тужний клекіт,
Як журавлиний ключ,

Хай гине все, що жить не варте,
У кого замість сяйва – дим
Набік – у кого биті карти
З дороги силам молодим

Мій перший погляд
На заграву сонця впав,
І промінь
Мої очі вперше скупав

Очі заплющу – і бачу:
Летить чорнокрилий птах,
Що хоче кров
Точити по степах

Праця титанів,
Зоряних сердець
Не
Їх вільний герць

О моя остання світла мріє,
За тобою мій співучий льот
Може, ще раз промінь твій
І розтопить кількалітній льод