Прозора мла довкола,
В задумі
Над морем
Хмаринка льодова.
З замисленого парку,
Далеко від людей,
Живлюсь на білу
Крізь просвіт голубий.
Як вітер
Між листям угорі,
Встають нові
І спогади старі.
І заклики
З далекої
Летять, мов ті лелеки,
Мов легкі журавлі.
Забудь за бурю й за турботу!
Забудь любов, і страх, і гнів!
Хай серце буде – крига льоду,
Щоб тільки дух полуменів.
Лети в світи за вільним
Одвічних зір, ясних вогнів,
Ти будь співцем, ти будь
Минулих і майбутніх днів!
Угору дух, у вічність очі!
Хай зникне з обрію земля,
Нехай бринять слова пророчі,
Мов журний клекіт журавля.
Ні!
Я ненавиджу спокій!
Краще вже вихор і вир!
Хай бурі та буйні
Зів’ються й поллються в простір!
Ненавиджу плоскі
І лінії рівних доріг.
Хай через кручі й
Летить мій нестримний біг!
Люблю підійматися
І раптом – падати вниз,
Знаходити знову
І бігти крізь гори й ліс.
Люблю провалля і скелі,
Де грають веселі струмки,
Розгублені в горах оселі,
Оази і дикі піски.
ІVНема спокою без турботи,
Нема життя без чорних бур,
Бо серце може й захолоти,
Як на воді холодна хмур.
Коли ні крихточки любови,
Ні зненависті, ні страху,
То про красу не буде й
На вбогім життєвім шляху.
О люба земле, рідна земле,
Пилинко в бурі світовій!
Далекі заклики даремні,
Бо я до смерті – тільки твій.
З
И
И”,
А
У, 1926 р.
