Сурмач

Не крик архангельської

Не вірю я в небесний суд),

А тут ідуть народи бурні,

Червоні маєва несуть.

Хіба ж не це жертовна барва?

В вогні і крові прийде він

Та не Христос!

Надія

Не великодній ясний дзвін.

То з робітничого

Непереможна сила йде

Руйнує вицвіле без жалю,

Будує світле, молоде.

І вже вгорі над димарями

Не Магомет,

Мойсей,

Ісус

Над королями, над

Потужний поклик розітнувсь.

Вставай, пригноблений віками!

Ламай трухлявини віків!

Безмежний простір перед нами,

За нами полумінь і гнів.

Вставай, скликай людей до штурму!

То дзвонить зброя, вихрить дим.

Із рук господніх вирвав

Земний, нестримний херувим.

Він має зілля

На лемент і на плач.

Минуле вирите, розвіяне,

А над сьогоднішнім – Сурмач!

З

И

Ш

Ь”,

З

У

Ч”. 1919.