HEIMWEH

Десь до осель далеких,

Аж за Дністер і Збруч,

Летить наш тужний клекіт,

Як журавлиний ключ,

Летить, як той трикутник,

Над зеленню озер,

До друзів незабутніх,

До стомлених сестер.

До нас їх крик донісся,

І зойк їх прилетів,

Як невесела

Невільних наймитів.

З-під панських оборогів,

З просяклих кров’ю

Несеться довгий

Про їх нестерпний біль.

Куди ж той сум подіти?

До кого понести?

Ми наймитів тих діти,

Тих наймичок брати.

Як нам плачів не

За сотні довгих миль,

Коли просвердлив

Різкий колючий біль?

Його ми й тут

На вільному степу,

Мов кулі й

На люту боротьбу.

Брати мої в неволі,

Батьки мої в ярмі,

Ще бути там, на полі,

Запеклій боротьбі!

Тоді-то принесем

На гони панських нив

До тебе, люба земле,

Свій переможний гнів.

Розтрощим наші ярма,

Розвієм зойк і біль;

І зникне штик

Із наших вільних піль.

До гір, до сіл далеких,

До кинутих

Нехай летить наш клекіт,

Як вічний журавель.

До друзів назабутніх,

До стомлених сестер

Летить, мов ключ-трикутник,

За Прут і за Дністер.

З

И

И”,

EH