Десь до осель далеких,
Аж за Дністер і Збруч,
Летить наш тужний клекіт,
Як журавлиний ключ,
Летить, як той трикутник,
Над зеленню озер,
До друзів незабутніх,
До стомлених сестер.
До нас їх крик донісся,
І зойк їх прилетів,
Як невесела
Невільних наймитів.
З-під панських оборогів,
З просяклих кров’ю
Несеться довгий
Про їх нестерпний біль.
Куди ж той сум подіти?
До кого понести?
Ми наймитів тих діти,
Тих наймичок брати.
Як нам плачів не
За сотні довгих миль,
Коли просвердлив
Різкий колючий біль?
Його ми й тут
На вільному степу,
Мов кулі й
На люту боротьбу.
Брати мої в неволі,
Батьки мої в ярмі,
Ще бути там, на полі,
Запеклій боротьбі!
Тоді-то принесем
На гони панських нив
До тебе, люба земле,
Свій переможний гнів.
Розтрощим наші ярма,
Розвієм зойк і біль;
І зникне штик
Із наших вільних піль.
До гір, до сіл далеких,
До кинутих
Нехай летить наш клекіт,
Як вічний журавель.
До друзів назабутніх,
До стомлених сестер
Летить, мов ключ-трикутник,
За Прут і за Дністер.
З
И
И”,
EH
