Павло Тичина

Не дивися так
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться
Не милуй мене шовково,

По хліб шла дитина — трояндно
: тікайте
стріляють, ідуть
Розкинуло ручки —

Одчиняйте двері
Наречена йде
Одчиняйте двері
Голуба блакить

І являвсь мені
В громі, бурі і росі,
У веселках,
І в симфонії комах

До кого говорить
Блок у могилі
Горький мовчить
Рабіндранате-голубе

Закучерявилися хмари
Лягла в глибинь
О милий друже, — знов недуже
О милий брате, — розіп’яте

Десь надходила весна
— Я сказав їй: ти весна
Сизокрилими
У куточках на

О панно Інно, панно Інно
Я сам
Вікно
Сестру я Вашу так любив

Осінь така мила,осіньславна
Осінь матусі їсти несе:борщик у горщику,кашка у жменці,скибка у пазусі,грушки у фартушку
Осінь така мила,осіньславна
Прийде, поставить:мамо, спите

Не Зевс, не Пан, не
Дух,
Лиш Сонячні Кларнети
У танці я, ритмічний рух,

Вітер
Не вітер — буря
Трощить, ламає, з землі
За чорними хмарами(з блиском

Один в любов, а другий в містику,а третій в небо, де
І от якомусь гімназистикувкраїнську музу віддали
І от перебивають копіюз солодких руських поетес
Ідуть з утопії в

Подивилась ясно,— заспівали скрипки
Обняла востаннє,— у моїй
Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді
Заспівали скрипки у моїй душі

Ой не крийся, природо, не крийся,що ти в тузі за літом, у тузі
У туманах ти сниш… А чогось так сичірозридалися в лузі
Твої коси від смутку, від сумувкрила прозолоть, ой ще й кривава
Певно, й серце твоє взолотила печаль,що така ти ла...

Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не
Сіло собі край вікна,засунуло пучечку в рота,маму визирав
А мати лежить посеред улиці з півхунтомхліба у
Над двадцятим вікомкукіль та Парсифаль

На майдані коло церквиреволюція іде
— Хай чабан
— усі гукнули,—за отамана буде
Прощавайте, ждіте волі,—гей, на коні, всі у путь