Павло Тичина

Вітер.
Не вітер — буря!
Трощить, ламає, з землі
За чорними хмарами(з блиском! ударами!),за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук.

По хліб шла дитина — трояндно!: тікайте! стріляють, ідуть.
Розкинуло ручки —
Ні Бога, ні чорта — на бурю!: гей, стійте! знайдем і в церквах.
Знялось гайвороння — на бурю…1917

Не дивися так
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.
Не милуй мене шовково

Одчиняйте двері
Наречена йде!
Одчиняйте двері
Голуба блакить!

І являвсь мені
В громі, бурі і росі,
У веселках,
І в симфонії комах.

До кого говорить?
Блок у могилі.
Горький мовчить.
Рабіндранате-голубе!

Закучерявилися хмари.
Лягла в глибинь
О милий друже, — знов недуже
О милий брате, — розіп’яте

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!
Сизокрилими
У куточках на
Їй спурхнуло щось усмішками

О панно Інно, панно Інно!
Я сам.
Вікно.
Сестру я Вашу так любив

Осінь така мила,осіньславна.
Осінь матусі їсти несе:борщик у горщику,кашка у жменці,скибка у пазусі,грушки у фартушку.
Осінь така мила,осіньславна.
Прийде, поставить:мамо, спите?

Не Зевс, не Пан, не
Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух

Один в любов, а другий в містику,а третій в небо, де
І от якомусь гімназистикувкраїнську музу віддали.
І от перебивають копіюз солодких руських поетес.
Ідуть з утопії в

Подивилась ясно,— заспівали скрипки!
Обняла востаннє,— у моїй
Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
Заспівали скрипки у моїй душі!

Ой не крийся, природо, не крийся,що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чогось так сичірозридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від сумувкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно, й серце твоє взолотила печаль,що така…

Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не
Сіло собі край вікна,засунуло пучечку в рота,маму визирав.
А мати лежить посеред улиці з півхунтомхліба у
Над двадцятим вікомкукіль та Парсифаль.

На майдані коло церквиреволюція іде.— Хай чабан! — усі гукнули,—за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі,—гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —тільки прапори
На майдані коло церквипосмутились матері:та світи ж ти їм…

Нікого так я не люблю,як вітра вітровіння.
Чортів вітер!
Проклятий вітер!
Він замахнеться раз —рев! свист! кружіння!і вже в гаю торішній лист —як чортове

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:
В їх горі щира кротість і саможертви зміст.
Чи нам же розгадати природи риси літер?
Людина і в стражданні страждаючий артист.

Хтось гладив ниви, все гладив ниви,
Ходив у гніві і сіяв співи:
О, дайте грому, о, дайте зливи!
Нехай не сохнуть злотисті гриви.

Гаптує дівчина й ридає
Чи то ж шиття!
Червоним, чорним
Мені життя.

Гаї шумлять —я слухаю.
Хмарки біжать —милуюся.
Милуюся-дивуюся,чого душі моїйтак весело.
Гей, дзвін гуде —іздалеку.

Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаї,самодзвонними:йде весназапашна,квітами-перламизакосичена.
Думами, думами —наче море кораблями, переповнилась блакитьніжнотонними:буде бійвогневий!
Сміх буде, плач
Стану я, гляну я…

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті?
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився
Біжить, одмикає…

Ви знаєте, як липа
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.