Богдан Лепкий

Не виллєш сліз,
Не виллєш
Ніколи, ах ніколи
Життя, як той скрипливий віз,

Одинокий сиджу над рікою,
Одинокий з думками, з журбою
Вечоріє, за горами гасне,
Як небесна ватра, сонце ясне

Глухе, бездушне
Напало землю
Цвіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,

Набік життя, журбо дрібна
Набік, марні тривоги
Крізь темний бір до ясних
Прорубую дороги

Осінній, сірий день
Над лісом крячуть
І вітер у корчах дивними
За літом плаче

Калино-малино, чом листячко
І мечеш на фалю
Дівчино-рибчино, чому мене
Від себе без жалю

Не питайте мене,
Як я в світі живу:
Шура-бура гуде,
Я весельцем гребу

Вороне чорний
Ти з якого краюлинеш
Кров
кров

Минеться ніч, розвієсь тьма,
Просниться чорний сон
Настане день
Життя,

Листками вітер котить,
І кидає в болото;
Стежками попід
Бездомний сум блукає,

Де єсть твій дім, твій тихий дім
Скажи, мій любий брате…”
Ударив нагло ясний грім,
Спалив мій дім, звалив мій дім,

Голгофа, хрест,
Страшні, криваві
Товпа
Розпни