Гаптує дівчина й ридає

Гаптує дівчина й ридає

Чи то ж шиття!

Червоним, чорним

Мені життя.

Танцюють звуки на дзвіниці,

І плаче дзвін.

Я йду.

Мій шлях то із костриці,

То із жоржин.

Тумани линуть вгору, вгору,

А хмари — вниз.

Чому я не люблю простору,

Як я без сліз?

Я ввечері цілую

І кличу сум.

Чому, чому я жить не

Та сам, без дум?

1914 г.