Ой не крийся, природо, не крийся,що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чогось так сичірозридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від сумувкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно, й серце твоє взолотила печаль,що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на
Безгоміння і сум.
Безгоміння і сон.
Тільки зірка
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:ходить осінь у лузі.1915
