Павло Тичина

Квітчастий луг і дощик золотий
А в далині, мов акварелі,
Примружились гаї, замислились
Ах, серце, пий

Гаї шумлять —я слухаю
Хмарки біжать —милуюся
Милуюся-дивуюся,чого душі моїйтак весело
Гей, дзвін гуде —іздалеку

На майдані коло церквиреволюція іде
— Хай чабан
— усі гукнули,—за отамана буде
Прощавайте, ждіте волі,—гей, на коні, всі у путь

Ви знаєте, як липа
У місячні весняні ночі
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі

Не дивися так
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться
Не милуй мене шовково,

До кого говорить
Блок у могилі
Горький мовчить
Рабіндранате-голубе

О панно Інно, панно Інно
Я сам
Вікно
Сестру я Вашу так любив

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:
В їх горі щира кротість і саможертви зміст
Чи нам же розгадати природи риси літер
Людина і в стражданні страждаючий артист

Закучерявилися хмари
Лягла в глибинь
О милий друже, — знов недуже
О милий брате, — розіп’яте

З кохання плакав я,
Над бором хмари
Той плач між нею, мною став
Мамуровим

І являвсь мені
В громі, бурі і росі,
У веселках,
І в симфонії комах

Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаї,самодзвонними:йде весназапашна,квітами-перламизакосичена
Думами, думами —наче море кораблями, переповнилась блакитьніжнотонними:буде бійвогневий
Сміх буде, плач
Стану я, гляну я —ск...