Герасим’юк Василь

Юрієві Приходьку— Що таке рай
— Рай — це гарний
Із підручникадля недільних
Сьогодні — намов у саду

Я не повірю, що лиш ти однана світі білім, як роса, —
Ну що простіше
— ти чекала літа,а вранці, перед вереснем, —
На світі білім, де лягало з руклегке, мов тіло, плаття на ожину,ну що простіше

Ми закопувались доти,доки нас не спинили джерела
А потім прийшли дереваі стали над нами
А потім прийшли псиі вили над нами
А потім принесли дівчинуі в неї була одна рука

Для якого вовка лютого,для якого лиса хитрого,для якого оленя печального,для якого дика темногозалишено на дверях колиби
Просимо не розбивати”
І кого має зупинити хрест,випалений над словами
Вовчику-братчику,відколи цей світ,ніхто щ...

Притишив кров
Притишив крок
І вищі стали гори
Йде перший сніг,немов пророк,в якого серце хворе

Є різні ватри
Є
И,що з довгими прийшли ночами
Горять в снігах під небесамина голому джубрі гори,горять немов між нами

1Ти мені сказала, що три днітому між літаючого листубачила смереку на груні:на боках — від моху — попелисту
Ти мене покликала: ходім
Бо її відбиток зяв в плесі
Може, злі вітри у танці злімвирвали з корінням і понесли,а з-під хмари к...

І не повернешся повікз пустелі у гаї
Цей рік, твій тридцять третій рік,припав на рік змії
Не сатана тебе терзав,скоряв не Азазель
Твій голод – жовтий дух отав –не чорний дух пустель

Їх запалюють аж тоді,коли і найбільші верхивід учора – під снігом
Вони горять повільно,високо здіймаючи свій дим,бо пахне так,ніби щойно обтесана деревина,і в ньому вільно літаєважка свіжа кора,мокра і темна
І тільки стара дерев’яна церк...

Івану
Де ми ходили,де ми бродили,де мандрували –стежки-доріжки,плаї-плаєчкипозаростали
Стежка не скинез себе травичкумокру на вечір,і не розсунежовту отавужоден плаєчок
Вже і морозецьперший дурієясної ночі

Мовчав, а прокидаєшся від крику,бо сни досвітні – рани ножові
На тілі – сироти старого віку
Ми – сироти, і нам немає ліку
Малі й великі, мертві і живі

Що тебе пригинаєдо сирої землі
Це твоя тайна таїндотліває; в золі
Ця зола це вчорашня,це не дим – це туман
Ця земля вже не наша

На ворізках колиска підсамою стелею — так дідладнав, сам прив’язав на сволок
За шнур колиску колисаввояк, поранений лежавна лаві, ще не леґінь — отрок
На Петра з лісу принесли,криваві зняли постолиу пісні: най жию — най гину
Він виж...

Найтонша ватра не згасапід небесами,немов тримає небесау тьмі над намилише вона
Одним одна
Тому й тримає
І є печаль, і є вина,й злоби немає

Блукав і світу білого не бачив,на велелюдді, як у пущі, жив
Але почув не шепіт – легіт
Згадай мотив”
І ти згадав мотив

Розвиднювалось
Ми пішли коситиза грунь
А нам навстріч несли трембітичоловіки з присілка – хтось помер
Була ще тиша