Герасим’юк Василь

Я не повірю, що лиш ти однана світі білім, як роса, —
Ну що простіше
— ти чекала літа,а вранці, перед вереснем, —
На світі білім, де лягало з руклегке, мов тіло, плаття на ожину,ну що простіше

не ті що стріляли у спинуне ті що прийшли як святіа потім свою Українувід себе ховалине тіщо знали як вої вмиралиа потім цвіли в забуттіна площі бо сурми загралине ті моя рідна не тілише крізь діряві мішеніугледіли скорбні шляхистискаючи попіл у ж...

Спинився
І мить, може, мить постояв на межі
Вони не здригнулись, коли зупинився,                        ні після
Вони просто поруч ішли, галілейські мужі

Нині не так схне, як учора
А сіна — з краю у край
Сонця нема
Громадільниня хвора

Кого там виводять, кого там ведуть,
Ярославе
Кого там доводять, доносять, у землю яку
Кому там забаглося Миклащука з Прокурави

І не повернешся повікз пустелі у гаї
Цей рік, твій тридцять третій рік,припав на рік змії
Не сатана тебе терзав,скоряв не Азазель
Твій голод – жовтий дух отав –не чорний дух пустель

Сьогодні із трьох спробдва рази назву Василя Стефаника
Мені здається, що подібне щосьвідбувалося і з тобою,бо то не куля тебе вбила,то хліб замочився в крові, в маминій пазусі
Ти ще спробував перехреститися
І раз