“Якби те що мені заболіло”
Якби те, що мені заболіло,
Я покласти умів на скрипку:
Чорна хмара догнала
І ковтнула її, мов
Якби те, що мені заболіло,
Я покласти умів на скрипку:
Чорна хмара догнала
І ковтнула її, мов
Мені захоплень вистачає.
На пенсії, а не гуляю —
Творю всілякі неподобства
В години, вільні від неробства.
в перекладі Марти
Анна
Сегодня мне письма не принесли…* *
І знов мені листа не принесли:
Мені ти приснилась давно,ввійшла ти у думи мої
Я море люблю, бо вононагадує очі твої
Розкрив я до сонця вікной дивлюсь крізь проміння
Я небо люблю, бо вононагадує очі твої
Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись
Чи то вони всі вже, мов літні дощі, розточились
Чи, може, вони розійшлися в осіннім
І висять тепер надо мною, мов хмари важкі, нерухмані
Нудно мені, тяжко – що маю робити
Молитися богу
Так думка не та
Не рад би єй-богу, не рад би журитись,
Мені цікаво, де рамки патріотизму,
а де свавілля?
Згоден я, люби вітчизну,
та не подібно до запою, бо похмілля
стане потім мучити тебе,
Чого мені тяжко, чого мені нудно,
Чого серце плаче, ридає, кричить,
Мов дитя голодне
Серце моє трудне,
Скажи мені,
Дніпре, в якому стражданні,
Із серця якого народжений ти
Скажи мені,
Так гарно ти снилась мені:
Не руки, не очі, лиш голос,
Лиш голос, як день у вікні,
Як вітру знадлива голість
В мені уже народжується бог,і напівпам’ятний, напівзабутий,немов і не в мені, а скраю смерті,куди живому зась — мій внук і прадід —пережидає, заки я помру
Я з ним удвох живу
Удвох існую,коли нікого
I гримить біда,мов канонада
По мотивам І. Губермана
Мені шкодА і небосхил цей синій,
ШкодА і землю, і морські безодні;
І страшно бачить те, що ситі свині
Є жахливІші, ніж вовки голодні.