Руденко Микола

Музейні експонати
Їх скульпторові
За черепом створили
Така наука є

Останній журавлиний крик,
Останнє золото берези
Їдкий туман в кістки проник,
Мов заборонок хижі леза

Як від стовпа і до стовпа,
Де дротом птаство володіє,
Так доля табірна
Проводить серце повз надії

Можливо, ти не Пенелопа,
Та в цьому небагато зла:
Ти не на острові жила
Таке життя,

Ні, не людину і не
До мене привела весна:
Під вишкою стояла ліра
Погнута, здвоєна сосна

Оглянуся в години гожі:
Дерева є, і трави є
І гори на Карпати схожі
Усе таке, та не моє

Філософе з чарівними очима,
Із добротою в глибині зіниць
Ще є в нас, люба, крила за плечима,
Що не дозволять нам упасти ниць

Був березняк — стрункі
Черкали темінь хмар важку
А восени
Жбурляли золото в ріку

1Навіщо стіни класти
Є колеса
Є дах із повсті й шкіри
Є степи

Коли відлунює твій кожен
І щось таємне мариться деревам,
Ти чув сріблистий передзвін
В морозну ніч у небі кришталевім

Я знов дорогу пригадав
Та бурю, котра небо колихала;
Грозу, що царювала у
І шаблями вогненними махала;

То ніч над нами чи істота чорна
На це ніхто б відповісти не зміг
І крутиться Земля, неначе жорна,
І зорі перемелює на сніг