Руденко Микола

Оті кити, запеклі самогубці,
На берег кинулись з яких причин
Старий моряк у корабельній
Кректав, оцей готуючи почин:

Он шел по правой стороне, а я — по левой
Он был никто, а я же — королевой
Шагали вместе мы с попутным ветром
Потом пересеклись… За горизонтом где-то…

Чоловіки у зеківських
В вечірнє небо дивляться гуртом:
Під місяцем, посеред хмар кошлатих,
Кільце з’явилось

Я галактик ваших
Не вивчав у екстазі німому
Я — невидимий головастик,
Що живе у тобі самому

Був березняк — стрункі
Черкали темінь хмар важку
А восени
Жбурляли золото в ріку

Часом уявлю оце
В томику
І виплачусь над
Враз тюремне

Духовна суть — не шаровари модні,
Не звичка, що з роками промина
Я — той, що був, і той
що є сьогодні,

Горланить радіола через стіни,
Коханку з перепою б’є сусід
А я гортаю фото з України
Від тих, кого не бачив десять літ

Коли кремезний ант поставив зруба,
Щоб мати добру хату для дітей,
Старий орел з–під хмар спустивсьна
Натомлений носій лихих вістей

Сіре небо сірої
За шибками нашими стоїть
Десь летять космічні кораблі
До яких причалів і століть

Вставали, мужні і прямі,
Сини віків, сини планети
Щоб не конати у ярмі,
Ішли на списи й кулемети

Пам’яті Олени
Як слово у нашій мові
Так біль у живих світах
Без болю немає любові