“Якби те що мені заболіло”

Якби те, що мені заболіло,

Я покласти умів на скрипку:

Чорна хмара догнала

І ковтнула її, мов

Зупиняю перо: дурничка,

І порівняння просто дитяче.

Не натхнення діє, а звичка.

Та чому ж моє серце плаче?

Звідки туга оця глибока?

Може, винен рядок безликий?

Бо лишився мені для

Тільки неба квадрат невеликий.

Ані сіяти, ні орати

Тільки з року в рік без

Мушу брати в цьому

Барви, образи і події.

І метафору цю невмілу,

І погоди стару

Чорна хмара ковтнула білу

Далі просто немає світу.

Тільки пам’ять, що відмирає,

Тільки ранами змучене тіло,

Тільки спомин, що душу

Чорна хмара ковтнула білу.