Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Молитися богу?
Так думка не та!
Не рад би єй-богу, не рад би журитись,
Та лихо спіткало, а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу поділить,
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Ніхто не спитає:
Що в тебе
Зелена діброва – та що мені з того,
Що вона зелена в чужому краю!..
Цураються люди мене, як чужого,
А чи привітають – жалю завдають!
Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,
А в мене немає – сміються
Чи бачиш, меж нами ледащо
Ледащо?..
А за що!..
Що на чужині!
Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,
А мені меж вами немає де стать.
Я в сірій свитині, ви пани багаті,
Не смійтеся ж з мене, що я сирота!
Прибуде година, коли не загину
Меж вами, панами, недоля моя,
Полину, побачу свою Україну:
То ненька рідненька, то сестри стоять
В степу при дорозі – високі
Отам моя доля, там світ божий милий![1837]
