Дмитро Павличко

За нас, оспалих і німих,
За нас, навиклих до кормиг,
За нас, розсварених нікчем,
За нас, шматованих бичем,

Тисячу танків гримить надовкола,
Жерла ригають в обличчя села
В смертному полум’ї церква і школа,
Бібліотека, мечеть гострочола,

Назвати зрадником
Героя вольної
За те, що він од
Рятує рідний край… — та ні,

Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір
Йому на маминому

Молюся за чеченські трави,
За терни, за карагачі,
За листя ніжне і шемраве,
Що обернулося в мечі

Бідна Європо, на небо поглянь
В небі розсипалась кров, наче грань;
Битва за волю відбилась вгорі;
Зорі ридають, немов матері

Немає правди на землі й не буде,
Допоки не зійде Чечня з хреста,
Допоки Ти в її пробиті груди,
Всевишній Боже, не вкладеш перста,

З домовини встає упириця,
Вовча паща на людськім єстві,
Гострі зуби і кігті, мов криця,
Очі — темні дірки в голові

Зайди в цю вуличку,
І поклонися низько
Це так далеко від біди,
Та ні — це дуже близько

Із Чечні приходять домовини
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву
Плачте, матері, й копайте ями,

Тримайся, дорогий Бамуте,
Бо йде на тебе врем’я люте,
Час крові, полум’я, наруг,
Ідуть убивці і

Як я малим збирався
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила
Червоними і чорними нитками