Тарас Шевченко

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавидит, ложь есть
Соборно[е] послание Иоанна
Глава 4, с
20І смеркає, і світає,

І станом гнучим, і
Старії очі веселю
Дивлюся іноді, дивлюсь,
І чудно, мов перед святою,

І день іде, і ніч іде
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не
Апостол правди і науки

І золотої й
Мені, щоб знали ви, не
Моєї долі молодої:
А іноді така

І широкую долину,
І високую могилу,
І вечернюю годину,
І що снилось-говорилось,

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому
Здається – кращого

І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом
Неначе п’яний
Без вітру гнеться

І Архімед, і
Вина й не бачили
Потік у черево чернече
А ви, святиє предотечі,

І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка
Неначе й досі сивий

Запалили у
Нову добру
Злі сусіди;
Й полягали спати,

І багата я,
І вродлива я,
Та не маю собі пари,
Безталанна я

І знов мені не
Нічого пошта з
За грішнії, мабуть,
Караюсь я в оцій