Вінграновський Микола

Коли засне, немов дитя шалене,
Глибоке місто неспокійним сном,
Вона приходить здалеку до
І шелестить до мене під вікном,

Прилетіли гуси, сіли у воротях,
Оті білі гуси в червоних чоботях,
В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,
Заґелґали гуси, що я ще маленький…1964

На срібнім березі
Слов’янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,

Літа жадань, літа сум’ять і знади
Усе, усе — водою з-під човна
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола

На крилах журавлів весна вже сушить весла,
Загомоніли про життя діди,
І на стежин пахучі
З снопів тополь тече зелений дим

Ти схожа
Дві краплі
Упало з весла золотого
Ти схожа, як дві

Болиш
Боли ж
Боли,
Бо лине

Сутеніло
Сатаніло
Погляд сходив
В скафандрі хмар ішло землею небо

Синій сон у небесному морі,
Сплять часи, і віки, і літа
Я лечу у сіянні прозорім,
Труться зорі німі об літак

Чи то було мені, чи снилося мені
Синіли груші, груші чи смереки,
Як чорнобривий шлях у срібному
Проліг мені із коником сивеньким

Прийшла моя пора тебе зустріти,
Ступить на твій клекочучий поріг
Відмічений суворим правом жити,
З тобою розминутись я не міг

Колесо котить себе
В голосі колеса сухо
Степ даленіє в рябе,
Дихає спеченим духом