Філософе з чарівними очима,
Із добротою в глибині зіниць!
Ще є в нас, люба, крила за плечима,
Що не дозволять нам упасти ниць.
Я стільки втратив!..
Від тієї
Пече у серці незагойний
Та, мабуть,
Бог не прагнув покарати,
Раз я тебе, просвітлену, знайшов.
Хай багатіють вправні романісти,
З томів будують паперовий мол.
Їм, неборакам, треба пити,
Та няньчити казенний ореол.
Вони не знають, що у Леті втопли,
Хоч слава в них широка і гучна.
А ми зумієм жити на картоплі,
Зате не втратим чесні імена.
Горить, бринить між нашими
Добута в зорях полум’яна нить.
Аби ми стали чесними борцями,
Що здатні шлях безумству припинить.
Ще в людях оживають троглодити
Не вмер потік печерної
О люди, люди!..
Як вас розбудити,
Щоб ви до Сонця очі підняли?
Як оживити ті ріденькі сходи,
Що засихати почали давно?
Як пояснити вам, що без
Не зійде в душах вогняне зерно?..
Ходім,
Бо десь
Ми всі провалимось у ніч глуху.
Сковороді іти було трудніше
Йому ж бо ти не стрілась на шляху..
