“Коли відлунює твій кожен крок”

Коли відлунює твій кожен

І щось таємне мариться деревам,

Ти чув сріблистий передзвін

В морозну ніч у небі кришталевім?

Нехай ти сам ідеш, нехай

Ні хати, ні душі над берегами,

Та зорі є — тож скаржитись дарма:

Вони дзвенять у тебе під ногами.

Дзвенять у соснах і в твоїй

Дзвенять, неначе величальний келих;

Як бронзові дзвіночки на дузі,

Коли весілля котиться по селах.

А білі коні срібні віжки

І гривами трясуть у

Сиди в кутку, не смій рушати в путь,

Коли не чув, як взимку дзвонять зорі.