Коли відлунює твій кожен
І щось таємне мариться деревам,
Ти чув сріблистий передзвін
В морозну ніч у небі кришталевім?
Нехай ти сам ідеш, нехай
Ні хати, ні душі над берегами,
Та зорі є — тож скаржитись дарма:
Вони дзвенять у тебе під ногами.
Дзвенять у соснах і в твоїй
Дзвенять, неначе величальний келих;
Як бронзові дзвіночки на дузі,
Коли весілля котиться по селах.
А білі коні срібні віжки
І гривами трясуть у
Сиди в кутку, не смій рушати в путь,
Коли не чув, як взимку дзвонять зорі.
