Останній журавлиний крик,
Останнє золото берези.
Їдкий туман в кістки проник,
Мов заборонок хижі леза.
За лазнею рясний
Сприймаю, мов живу принаду.
І жуючи важкий глевтяк,
Вертаюсь думкою в блокаду.
Навіщо,
Господи,
Мене у людопаді тому?..
І на захарканий
Несу гірку дідівську втому.
Та впавши між пітних речей,
Знесилений, у мить
Незриму для лихих
Господню руку помічаю.
Щось чисте з вітром
Осяє душу в знак
То сном пророчим, то
Обличчям Неньки — з того світу.
Вона понад моїм
Нависне зоряною тінню
І знову я зроблюсь дитям,
І знову вчитимусь терпінню.
А голос
Втішає сина-оборонця;— Перетерпи, переживи
Я жду тебе по той бік Сонця..
Мордовія
