Був березняк — стрункі
Черкали темінь хмар важку.
А восени
Жбурляли золото в ріку.
Тут здавна птахи яйця клали,
І як у горах повелось,
Сюди заходили марали,
А часом — обважнілий лось.
Дерев не повалили люди
Стоять берези ще живі.
Та поруч виросли споруди
Нові будинки житлові.
Вода холодна і гаряча.
На кухні — холодильник, газ.
У господинь привітна вдача
За стіл припрошують ураз.
Напевне, добрий в них
Злиденності нема й
Чому ж мене поймає смуток,
Коли заходжу в березняк?
Де пролітала тінь від
У річковій голубизні,
З’явився сморід кочегарки,
А поруч — ями вигрібні.
Обходять березняк марали,
Тікають птахи за ріку
Бо засмітили й
Життя в гірськім березняку.
А ще мене хвилює, мабуть,
Оця загадка непроста:
Що поселян веде і вабить
Яка в них віра і мета?
Мо’, в світі їхньому верховне
Лиш зручність, вигода оця,
А що в людині є духовне
Про це ні гадки, ні слівця?
Ті бездуховні
Уже не розмете
Якщо це так. нехай би
Тут панував гірський марал.,
Сибір
