Пророк

То ніч над нами чи істота чорна?

На це ніхто б відповісти не зміг.

І крутиться Земля, неначе жорна,

І зорі перемелює на сніг.

А десь хмільні й розморені, як завжди,

Майбутнє нам віщують в напівсні.

Ті блюдце крутять пальцями,ті з

Вичитують пророцтва голосні.

Я ваші мудрі хати

Та книги, що затерті до дірок,

Мені навіщо?

Я віддавна

Дорогу, котру витоптав пророк.

Він до лісництва ходить через луки,

Щоб коням на ніч кинути сінця.

Йому лошиця нюха чорні руки,

І грають жаром очі жеребця.

А він покличе голосом пропитим

І, мов з-під снігу, з’явиться лоша.

Кобила вдарить кованим копитом

Дитину годувати поспіша.

І хоч постава у старого п’яна,

Тверезо мовить коням чи мені:— Попалять нафту — вернеться

До вас, мої гніді та вороні.

Рости, мале!

Зроблю тобі

І шаблю для онука нагострю.

Ти, коню, ще послужиш козакові,

Іще зустрінеш у степу

У стайні запах кізяка та поту,

А в сіні дихає привільний степ.

І відчуття таке, немов

Я повернувся у далекий неп.

Мете хурделиця — мов у

Хтось кида перемелених зірок.

Я знаю: буде так. як хочуть коні,

Як нам п’яненький віщував пророк.