Весна за прякою, мов скромна Маргарита,
Схилила стан гнучкий і пісеньки співа.
Проста мелодія, знайомі всім слова,
По-старосвітському одежа вбого зшита.
Він — лицар.
На мечі ясного
Сіяє крапелька і грає, як жива,
І журно клониться білява голова,
Вузькою стрічкою намарне оповита.
Смеркає.
Ще свого не оддзвонив дзвонар,
І вже несміливий на майдані
Гойднувся — і застиг дитячою сльозою.
Ченці, понурившись, як тіні перейдуть,
Проїдуть вершники… Нікому не
Ні прядки бідної, ні пісеньки сумної!
