Філософ

В маслиновім гаю, поважною ходою,

Хвилясті одяги нап’явши ябияк,

Снують філософи, лише один

На місці, думкою охоплений новою.

Стоїть мов статуя.

Комашка

Повзе гостинною, і

Дарма кричить йому:

Ото смішний дивак!,

В гіллі вмостившися якраз над головою.

Там сперечаються, і плетивом

Лукаві запити оплутують бідаху,

Що всесвіт розгадать хотів з одного маху.

Та що то!

Виграшки!

Та ж істина — як грім,

Що душу сповнює огнем святого жаху.

І  з н а т и  істину йому дано — не їм!