Балада про чорну тугу
Піла скрипка, гикав бубон,
Сонцем квітла флейта
Сакс надутий
Ледь за ними плентав
Піла скрипка, гикав бубон,
Сонцем квітла флейта
Сакс надутий
Ледь за ними плентав
Ми в курені прокинулись вночі
Далекий вогник блимав на оборі
Кричали десь над Ніжином сичі,
І небо в сад обтрушувало зорі
На бригаді заврожаїлися сливи,
Возсідали баклажани на возах
Я приїхав у Приморськ такий щасливий,
Привітався тепло, скинувши рюкзак
То не лебеді кричали,
Не сполохані зигзиці
То ловили
Українок білолицих
Гуляю по Донеччині
Ти плачеш десь
Пусте
Світи мої
У тім саду, де вишні
І місто снило віщі сни,
Колись міщанство
Мене притисло до стіни
І все
І хмари
І нічого
По хмарах тінь від літака
Коров’як на могилі і тирса
Над могилою небо як дзвін
Щирим золотом степ цей світився,
Казанами і чашами цвів
На тих стежках за дальніми степами,
За полинами, сизими від мли,
Де ноги Ваші зранені
Терни колючі, мамо, наросли
Пройдемося до кемпінгу
І скінчено, і все
А явори
Виходять до шосе
Над степом повінь місячна пливла,
Я гола йшла, збирала квіт ромену
В моїх очах кипіла синя мла,
І місяць цілував мені рамена
Роботонько моя, моя скорбото
Чи любить хто, як я тебе люблю
Не кидай оком гнівно на
Ось тільки витру піт — і дороблю