Мозолевський Борис

Пройдемося до кемпінгу
І скінчено, і все.
А явори
Виходять до шосе.

Коров’як на могилі і тирса.
Над могилою небо як дзвін.
Щирим золотом степ цей світився,
Казанами і чашами цвів.

Над степом повінь місячна пливла,
Я гола йшла, збирала квіт ромену.
В моїх очах кипіла синя мла,
І місяць цілував мені рамена.

У тім саду, де вишні
І місто снило віщі сни,
Колись міщанство
Мене притисло до стіни.

На бригаді заврожаїлися сливи,
Возсідали баклажани на возах.
Я приїхав у Приморськ такий щасливий,
Привітався тепло, скинувши рюкзак.

На тих стежках за дальніми степами,
За полинами, сизими від мли,
Де ноги Ваші зранені
Терни колючі, мамо, наросли.

Роботонько моя, моя скорбото!
Чи любить хто, як я тебе люблю?
Не кидай оком гнівно на
Ось тільки витру піт — і дороблю.

То не лебеді кричали,
Не сполохані зигзиці.
То ловили
Українок білолицих.

Піла скрипка, гикав бубон,
Сонцем квітла флейта.
Сакс надутий
Ледь за ними плентав.

І все.
І хмари.
І нічого.
По хмарах тінь від літака.

Ми в курені прокинулись вночі.
Далекий вогник блимав на оборі.
Кричали десь над Ніжином сичі,
І небо в сад обтрушувало зорі.

Гуляю по Донеччині.
Ти плачеш десь?
Пусте!
Світи мої

Ця історія туманна.
В ній то зустріч, то розлука.
Ця історія у
Відцвітала й знов цвіла.

Знахідка 1905
Щоб знало межі недолуге
Й сиділо мовчки, підле, на цепу,
Мене на пострах видовбали

Я люблю тебе в червонім.
Срібні чайки понад морем.
Я люблю тебе в червонім!
Божевільний злет брови.

Ще довго так в твоєму
Дзвеніли сміхом кришталі.
Блідо-рожеві
Прощально шерхли на столі.

Як чернець без покути,
Я не можу без Вас.
Ви — Бермудський трикутник,
Де зникав я не раз.

Чи знав тоді, лаштуючись в дорогу,
Як гірко віддзеркаляться в
Черлені ліхтарі Кривого Рога,
Твоя печальна постать при вікні?

За що тебе терпіти мушу?
Ти знов осяяна прийдеш,
І прикуєш до себе душу,
І в незбагненне поведеш.

З часом, за скіфськими переказами, з’явилась у них народжена землею діва… Зевс, злігшись із нею, призвів сина на ймення Скіф, який, перевершивши славою своїх попередників, назвав народ за своїм іменем скіфами.
Серед нащадків цього царя були…

Чингізові
Літній день починається щебетом.
Тануть в білім серпанку горби.
Щоб у мандрах далеких не щезнути

За Джоном
Піймай зорю, що небом проліта,
Лиши з дитятком корінь мандрагори.
Пізнай, куди ідуть від нас літа

Хлюпоче море лагідно і щиро.
Між небом і землею я один.
І знову ти мені перед
Стоїш у білій сукні край

Сивий орле гостроокий,
Заспівай про нашу велич!
Світ чарівний і
Нам даровано, мов келих.