Мозолевський Борис

Втечу на Кальміус, на Кальчик, на Міус,
У шахти, у могили, в урожаї
Чи хто моливсь, як я тобі молюсь
А ти мою молитву

Лице було порепане
В’їдався в очі піт
Я хвацько правив гребкою
Колгоспник в десять літ

Вечір був, та ще не смеркло
Край дороги паслись коні
Проїздили Білу Церкву —їли яблука червоні
Світ стояв такий прозорий,

Де ходили ми степом тим,
Вже не б’ють крильми стрепети
Не сміється ніч зорями
Там тепер все зорано

А день стояв у просині,
Осінніх повен чар
І гойдалка під
Злітала вище хмар

Піла скрипка, гикав бубон,
Сонцем квітла флейта
Сакс надутий
Ледь за ними плентав

Михайлові
Біла вільха, вільха чорна
Понад Дружем — більше білої
Чи не вчора

З часом, за скіфськими переказами, з’явилась у них народжена землею діва… Зевс, злігшись із нею, призвів сина на ймення Скіф, який, перевершивши славою своїх попередників, назвав народ за своїм іменем скіфами
Серед нащадків цього царя були дв...

Зацвіло
І дивно,
Та й спливло над
Димом

Сержант ще не бачив такого із див:
Всі десять зарядів я вище всадив
Мішені стояли, осяяні днем,
Так ясно і прямо навпроти

То не лебеді кричали,
Не сполохані зигзиці
То ловили
Українок білолицих

Дай хоть Последней нежностью выстелить Твой уходящий шаг
В
Висока люстра світиться, як перстень,
Крізь вікна золотаво-голубі