1 min read
Слушать(AI)На самоті
Гуляю по Донеччині.
Ти плачеш десь?
Пусте!
Світи мої
В зелене й золоте.
Де рус із
Виходили на прю,
Тендітні
Впливають у зорю.
І ваблять синім поглядом,
І погляд той — як ніж.
А ти далеким
У Києві стоїш.
Стурбоване чи
Твоє лице бліде?
Чи, може, під
Тебе хтось інший жде?
Іди за ним, ти вільна.
У Сочі їдь, в
Безглуздо й
Німує телефон.
Не бійся — призвичаюся.
Найважче — ждать кінця.
Тендітні
В очах несуть сонця.
Чого ж до тебе
Думками, чом горю?..
Іду і без
З тобою говорю.
Мозолевський Борис
Стихи Мозолевського Бориса. (4 февраля 1936 — 13 сентября 1993) — советский и украинский археолог и литератор, кандидат исторических наук. Автор
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Портрет в червоному
Я люблю тебе в червонім Срібні чайки понад морем Я люблю тебе в червонім Божевільний злет брови
Варіація
Дай хоть Последней нежностью выстелить Твой уходящий шаг В Висока люстра світиться, як перстень, Крізь вікна золотаво-голубі
Вільхи
Михайлові Біла вільха, вільха чорна Понад Дружем — більше білої Чи не вчора
Живі мерці
IВже вам нічого не болить, Хіба сусідове корито, Що в нього, бачте, більш налито, Тож як би ще й собі