1 min read
Слушать(AI)Робота жарт
Роботонько моя, моя скорбото!
Чи любить хто, як я тебе люблю?
Не кидай оком гнівно на
Ось тільки витру піт — і дороблю.
Як я робив! — і звечора, і зрану,
І сяк тебе улещував, і так.
А ти мені ятрилась, наче
Роби доладніш, не сиди,
За барки брала, одягала пута,
Попід очима ставила синці.
Тулилася до серця, ніби
Роби, роби, не йди на
Тягла вперед, віддавлювала п’яти,
Ув очі цілувала серед мук!
Куди тебе подіну я, трикляту,
І як, таку кохану, збуду з рук?
Не гнівайся, пусти хоч на хвилину,
Уже не горб у мене — три горби!
Візьму і вмру.
А ти і в
Вставай, ледащо, трохи ще зроби!”
Мозолевський Борис
Стихи Мозолевського Бориса. (4 февраля 1936 — 13 сентября 1993) — советский и украинский археолог и литератор, кандидат исторических наук. Автор
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Літо в житах
Де степами п’яна рать ходила, Де рікою кров лилась колись, Кіммерійські стріли і У червоній глині запеклись
Варіація
Дай хоть Последней нежностью выстелить Твой уходящий шаг В Висока люстра світиться, як перстень, Крізь вікна золотаво-голубі
Дорога
Веселинове спало, Миколаївка теж Я вертався зі школирозгрузлим степом Найдрібніша билинкау світі без
Скіфський степ
Коров’як на могилі і тирса Над могилою небо як дзвін Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів