Оленка Скрипник

Прости мені, мамо прости
За те, що так рано загинув,
На пам’ять мені збережи
ті, сльози з гіркого полину.
Прости, мені, мамо, прости

Це боляче, мамо, не бачити світ?
Це боляче бути незрячій?
Сидіти в самотності цій стільки літ
І знати, що вже не побачу.
Це боляче, мамо, не бачити світ!

На папір упалиу багрянці квіти,
і виводить пензлик
сині мотилі.
Вже у даль відходить
тепле, тепле літо

Я - українка! Я донька народу.Сягаю корінням глибин родоводу
Де кожная пісня -душа ніжна щира
і де колисанка - матуся то мила.
Де вітер і поле - то чиста свобода
де карим очатам нема переводу

На могилі лежатьсвіжі маки одні
і на них вітерець
повіває,
а обабіч ,он там
стара жінка

Українці! Любіть вашу мову!в ній і ніжність, і ласка звучить,
Має безліч пісень калинових
і у кожному слові бринить.
Ваша мова все квітнути буде
лише ви розвивайте її,

У теплу погожую порусидів біля ставу юнак,
Вдивлявся в глибінь він прозору
пишався собою дивак.
Любив він дивитись у воду,
але не в річну глибину

Був Іванко з Черемошу,
а з гір та потічка
полюбилась тиха, ясна
дівчина Марічка.
Із дитинства полюбились,

В п'ятнадцять юних літ
у нас ще стільки сили.
Для того, щоб творить,
Шляхом безмежним йти,
І щоб зробить усе,

Вона так любила цвіт яблуні. Його аромат нагадував їй про роки щасливого, безтурботного дитинства поряд зі своєю сім'єю. Так, саме цей цвіт приносив їй безмежну радість, але водночас і гіркий смуток. Дівчина обожнювала весну, тільки тому, що в цей...

Лунає вальс в пустій кімнаті,
Як він зажурено звучить!
І слухає його вдесяте
Та тиша ,що ось тут стоїть.

Сумно стоїть наша школа,
Віти верба похилила.
Треба прощатися з нею,
Хоч і іти нам несила.
Ключ журавлиний у небі