Був Іванко з Черемошу,
а з гір та потічка
полюбилась тиха, ясна
дівчина Марічка.
Із дитинства полюбились,
вівці припасали
Як хотіли, не судилось
щастя не зазнали.
Доля, доля тиха доля
що ж ти наробила?
Їхнє щастя, їхню радість
та й занапастила.
А Марічку тиху, ясну
та й вода забрала
І життя оте веселе
Йванкові зламала.
Ой співала та співала
співанки Марічка,
Та й понесла із собою
тиха, швидка річка.