Юнак і русалка

У теплу погожую пору

сидів біля ставу юнак,

Вдивлявся в глибінь він прозору

пишався собою дивак.

Любив він дивитись у воду,

але не в річну глибину

Дивився хлопчина на вроду,

на вроду прекрасну, ясну.

Дивився на очі ,мов небо

й червоні гарячі уста,

Чекав він прекрасної долі

та доля його не проста.

Ще змалку йому прорікали,

що щастя собі не знайде,

Полюбить річную царівну

і в царство її попливе.

І роки невпинно спливають,

підріс наш прекрасний юнак.

Забув, що на нього чекає,

не знає пророцтва дивак.

Сидить біля ставу хлопчина.

співає пісень про весну,

Вдивлявся в глибінь він простору

й побачив дівчину ясну.

У неї волосся мов нічка,

солодкі і ніжні уста

Вирує замріяна річка,

краса в ній така неземна.

"Ти звідки дівчино приплила?

З моїх нездійснених ще мрій?

Серденько моє ти зігріла.

Ти - марево світлих надій!"

Домівка моя - то водиця,

сама я русалка річна

Була ще колись я дівиця

прекрасна дівчина одна.

Жила я в хатині з батьками,

любила у всьому я лад.

Не вміла пробачить хлопчині

болючих, пекучих тих зрад.

Здійснилося давнє пророцтво.

чому все це сталося так?

Сидить біля ставу щоночі

закоханий гарний юнак.

І враз в сонній зоряній ночі,

з води ще долинув той звук.

Його поманили ті очі

і ласка русалчиних рук.

́