Вірш до новели Ольги Кобилянської "Меланхолійний вальс"

Лунає вальс в пустій кімнаті,

Як він зажурено звучить!

І слухає його вдесяте

Та тиша ,що ось тут стоїть.

Легкий початок, граціозність,

А далі ціла боротьба.

І хочеться лиш крикнуть: "досить"

Та не скажу оці слова.

Софі створила із печалю,

І смутком знов оповила,

І стільки горя, стільки жалю!

Вона в ньому передала.

Нема Софі та ще витає -

Її неспокій раз у раз.

Ніхто вже більше не зіграє

Отой ""меланхолійний вальс""!