Кацай Олексій

Кацай Олексій

1,003 карма
Кацай Олексій Опанасович (нар. 7 червня 1954 р.) — український поет, прозаїк. Пише українською та російською мовами. Член Національної Спілки письменників України з 1999 року.
Поиск

от·
В пригод запаморочливому вирізненацька впав я на шляхів розкриллівідчувши що не зможу більше крастив забутих склепах зоряних
І зморений мов динозавр останнійстеп сивий зачаївся у чеканніхоч гучно з пляшки вибиває корокмій вічно п’яний
Зр...
Читать дальше

от·
Неначе звук покинувши струнуйдемо ми ще лупаті і лускатікрізь темряву темнішу за пітьмуєдину суть в розбіжностях
Б’ючи у скривлених сонць тулумбасв галактик розбігання всесвіт граєй здерає сухозлоту час із насвтім бруд і гар із нас він теж
Читать дальше

от·
Мені з безмежжя котрий ріккосмічний пише мандрівниклиста, в якому до сих пірклинопис марсіанських гірніким, хто зиркнув був у листі навіть мав до цього хист,нерозшифрований: не требачитати чужинецьке небо
І знов летять чернетки тишів прозорі ...
Читать дальше

от·
Коли розчиняється ніч у прозорій росіміжзоряне я викликаю для тебе
Ми цілуємось довго прощаючись а мовчазнийводій нас чекаєі ховає за склом вигляд свій
Прошепочу щоб не чув він “любов не зникайу дня нескінченності не
І відпрацювавши...
Читать дальше

от·
Змикались міцночорні мацавки імликрізь них точились миу небовони висмоктували насаж до нейронів днавтекла злякавшись ошелешена лунаіз небаалезоравши ночі перелігсамотину із себе вичавив наш криктаки зробивши крокдо гомону зіроккрізь небоі довго ру...
Читать дальше

от·
Вітер яблука з гілля зриває,наче зрива
Одначе йому не щастить ніякприпинити рух,щоб досхочу,до знемоги їх наїстись
Він,
Єви зачіску розпатлавши,розпачливо щось кричить,втиха і зника,яблук пахощами
Читать дальше

от·
Оаза людейв пустелі космічніймій острівець магічниймарення мандрівниківсмутної галактикиде порожнеча цупка як свинецьде кожен атом зустрічнийковтає шлях
Ти раптом на сконі часівречовини і проміннялегко жбурляєшсвій вітерецьхмаровинням фарбова...
Читать дальше

от·
Шкутильгаючи йдуть дніу пітьмі як по стерніі роняє метеорівкраплі-сльози вогнянініч жаліючи їх нишкомвже і вітер ходить пішкиа за пагорбом що снитьпагорбоненятомсонях ледве мерехтитьжовтим циферблатом
Читать дальше

от·
Зірка Полярнамені сьогодні насниласьщо змерзнувши полинула у нічдо моєї домівкиі біля груби скрутиласьненаче зморена срібляста
Вранцімільйони нових зорьзажеврілиза
Здавалось пішов сніг та виявилось що ялітав уві сні й прокинувшись забувп...
Читать дальше

от·
Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдяледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттямварево чорних сузір’їв ллє порожнеча венована керамічні обличчя ворога і
Відлюдкувате каміння викресливши з небокраюз прихистку хмар пур...
Читать дальше

от·
Вибухну мов Санторинадже я напевне знаю —вовкулаки всіх країнзнов єднаються у
І безопірно мов слизточаться крізь огорожібо людина кожна ізвипадком нещасним
Відчуває кожна злістьзголодніла та невчаснаі гризе коняки кістьтруп засмаживши
Читать дальше

от·
Всмоктала чорна ряска зорепадхапа парсеки ротом безупиннов акваріумі трьох координатмій зорелітяк без води
У склі безодніпогляд вже померху порожнечузгусло безгомінняі темно навкруги і ні шешерхлиш нескінченність зорі нишком
І ось тоді я...
Читать дальше

от·
Ми потопаємо усе своє життяв минулому і нас не врятуватизникаємо й на берег черепиз імли виносятьокеанські
Той гине у штормах величних змінтой скаженіє в мертвім штилі будень —лиш хилитає дзвони течіяв каплицях
Та ще вони бентежать берег...
Читать дальше

от·
Стрімкий наш часвигадливий на долі —у хащахзфантазованих історійзакоханогоробота я стрівщо награвав прадавніх зорь мотивдля дівчини з Північної Корониолюднившизвучання електронівозвучившилюбові кожну митьі слухав я у неземній місцинівесь нерухомий...
Читать дальше

от·
На мілині космічних океанівяк сполохстоять церкви чи іншопланетянив скафандрах білих в золотих
Галактики ранкової змедвянівгіркий серпанокі промені вилущуючи з сонцярозхитується ледь рипучий
Ми зробимо на нього крок з екранучи зо старих ...
Читать дальше

от·
Хоч всеньку ніч краплинки зорепадушукай, та їх не знайдеш ти ніде,бо тільки-но зоря на землю пада,вона відразу квіткою стає
Горить її проміння — не згорає,згущавившись у теплі пелюстки,і пахощі чужого небокраюусе живе бентежать навкруги
...
Читать дальше
Показать больше