Стрімкий наш часвигадливий на долі —у хащахзфантазованих історійзакоханогоробота я стрівщо награвав прадавніх зорь мотивдля дівчини з Північної Корониолюднившизвучання електронівозвучившилюбові кожну митьі слухав я у неземній місцинівесь нерухомий наче звук в бурштиніту музику з глибин
Струнканеначе лазеру проміннядівча вже не шукало розумінняяк можевідчувати апаратповіривши що завжди й достеменнокохання не молекулярна схемав татуюванніелектронних
Вдивлялась у життянемовби з вежікрізь штучні очікольору безмежжяй вологий щемсвоїх тремких повікі не ставало робота обличчятужливовідшліфованою річчюбо й з чорнохмарйде кришталевий сніггойдаючи в лісахщо в темінь вгрузличи білим вальсом чи то тихим блюзомсріблясту математику буттяі розуміли стомлені планети —допоки ємузики і поетивони ще мають право на життяй нанизавши себена звуків стрілинейрони ітранзистори тремтілинескорених безоднями істота угорі здійнявшись над світамизникали дві жеврини між дротамидвох досі різнополюснихприрод.
