Оаза людейв пустелі космічніймій острівець магічниймарення мандрівниківсмутної галактикиде порожнеча цупка як свинецьде кожен атом зустрічнийковтає шлях
Ти раптом на сконі часівречовини і проміннялегко жбурляєшсвій вітерецьхмаровинням фарбованийв запалені очірозбитих ілюмінаторіві чорних зірок бедуїнидіти руїнипрозоріперлини своїх знекровлених лицьповільно несутьу мушлях шоломів на тліявищ подій та мрійненаче скарбивкрадені кочовникамив просторах темнихшейха
В оазі людейнебо підперши тополямибезтурботні атлантипланет кольоровими кулямикрай джерела страждань в м’яча граютьбо самоти не вчувають вониі молодіють мудрі прибульціновим незнанням природи збагачені.
