Дзвони Атлантиди

Ми потопаємо усе своє життяв минулому і нас не врятуватизникаємо й на берег черепиз імли виносятьокеанські

Той гине у штормах величних змінтой скаженіє в мертвім штилі будень —лиш хилитає дзвони течіяв каплицях

Та ще вони бентежать берегиті дзвони не розколоті — зарослітравою небуття і їм у тактщось метроном відлічує прибоюале ніяк не може полічитибо океан то є не сума хвильа нескінченність

Сріблясті риби й бронзові птахимісцезнаходження тих дзвонів знаютьадже вони луна їх у живемутована і вранішні рибалкиїх випускають з неводів своїхі щось кричать услідзірвавшись раптом в таїну із

Летючого Голландця”.