Антонич Богдан-Ігор

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюетитяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюремі в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром
Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво

Мініатюри сонця — яблуко натхненняна дереві життя — на дереві мистецтва,і творчість, наче присуд, творчість невмоленнаі з світом торг красою — муз скупих купецтво
За кожен кусень щастя кара
Тільки обрійузором кола вчить про досконалість ...

Мистецтво поезії II, 4Захоплений дітвак,захоплений красою,один із тих бурлак,які живуть росою
Захоплений до краю,мов барва в рожі згусла
Нічого більш не маю,лишень кедрові гусла
Для Нього хочу грати,рукою в гусла бити

Страдальна
В темну, чорну нічвіяли вітри
Срібних зір не ліч;мерехтять лиш три
Три самітні зорі,наче сльози три,наче перли в морі,віяли вітри

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені
Тепер — де б я не був і коли-небудь,я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені
А як зійшов...

Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”
Я — закоханий в житті
Привітання життя”
З першої книжки

Жовті косатні цвітуть на мокрих луках,як за днів дитинства, в кучерявій млі
Вилітають ластівками стріли з лука,білі стріли літ
Оси золоті в чарках троянд розквітлих,мокрі зорі куряться під сизий вечір
Ще горить твоєї молодості світл...