Антонич Богдан-Ігор

Антонич Богдан-Ігор

1,002 карма
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава Врхліцького), Срібні сани , Натхнення, Дума про плакати, Народини ідеї, Лещетарі, Смерть Гете, Щастя и др.
Все работыПоиск

от·
Кравці лисицям хутра шиють,вітри на бурю грізно трублять
О боже, стережи в завіюі людські, і звірячі кубла
У сто млинах зима пшеницюна сніг сріблясто-синій меле
Назустріч бурі ніч іскриться,провалюючи небом села
Читать дальше

от·
Тече весна, й бадьорі сажотруси,мов щиглі, на дахах, і мла зелена
Дівчина, що кохає полісмена,співа на площі, де їй серце вкрав,а капельмайстер кучерявих авттримає в білих рукавичках кусеньсонця
Тече весна, й балончики зелені,немов букет...
Читать дальше

от·
В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині
По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа
Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”
Навколо колиски чортів чотирьох посі...
Читать дальше

от·
Об хмару хмара, мов об дошку дошка,ударить глухо, й небо затріщить
З лопати хмари сиплються дощі,немов пісок дзвінкий
В зелену ложкулистка бере калина дощ, мов юшку,і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,мов бризки сім’я, мов росу цілющ...
Читать дальше

от·
Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну
На голови міщан злітають зорі, наче листя,у скорчах болю і багатства людський вир заснув
Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени
На ...
Читать дальше

от·
Чи то струни, чи не струни,чи то, може, вістря шпаг
Вік минув зеленорунний,що садами ніжно пах
Навіть скрипки срібні жилине заплачуть серед туч,хоч на серце наложилиднів твердих тісний обруч
Так стоятиме навпроти,хоч до цього не при...
Читать дальше

от·
Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубіі кинув на прощання сім червоних весел
Стовпи струнких тополь підперли небо
Мовкнуть губи
Прийшли посли від ночі
Читать дальше

от·
Страдальна
В темну, чорну нічвіяли вітри
Срібних зір не ліч;мерехтять лиш три
Три самітні зорі,наче сльози три,наче перли в морі,віяли вітри
Читать дальше

от·
Заходить день за днину,мов сонце за параван далеких гір
Вже від ждання нас болить зір,вже сивини на головах є труш

Читать дальше

от·
Корови й дині
Білий янголна лопуха зеленій плахті
Хто будить в серці тужну п’янкістьі хто колише темний страх твій
Ще неоправданий, таємний,мов кріт, від дна коріння риєі грає, мов кларнет підземний,в кипінні форм, у барв завії
Читать дальше

от·
Пора троянд спізнилась, сестро,так довго ждали, аж приходить
На милі сонця, світла верствирозміряно і землі й води
Хоча це світло надто кволе,хоч надто рано й сніг упертий,ощадне сонце й зелень гола,все ж день рясний на чар нестертий
Читать дальше

от·
Крилата скрипка на стіні,червоний дзбан, квітчаста скриня
У скрипці творчі сплять вогні,роса музична срібна й синя
В квітчастій скрині співний корінь,п’янливе зілля, віск, насіннята на самому дні три зорі,трьох перстенів ясне каміння
Читать дальше

от·
На синьому безмежжі океану,де не догляне навіть людське око,високо, аж до хмар, в імлах глибокосамітний острів серед хвиль пеану
На острові, так каже казка,теменні скарби десь лежать закляті
Горять моряцькі очи у завзятті,жага бушує в ду...
Читать дальше

от·
Відчини, мій Фрідріху, вікно,хай погляну на широкий світ
Бачу чорне незбагненне дно,а над ним золототканну сіть
Привиди кружляють наді мною,постаті, що їх колись творив
Прилітають з правдою сумною,що останній буде цей мій зрив
Читать дальше

от·
Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,масний і теплий пил вирує у олійнях
Щораз в корявих липах спалахне прокльономдуша зелена, гнівна і незаспокійна
Черві не піддається буйний струм життєвий,з дерев зелені іскри дятлі крешуть
Зорі...
Читать дальше

от·
Мов птах, співає телефонна трубка,мов чорний птах в ліщині срібній дроту
Коли покине друг і зрадить любка,що вибереш: зненавість чи скорботу
О квітко звуків в чорнім шовку сяєв
Музика б’є в обличчя, мов зле птаство
Читать дальше
Показать больше