Антонич Богдан-Ігор

На синьому безмежжі океану,де не догляне навіть людське око,високо, аж до хмар, в імлах глибокосамітний острів серед хвиль пеану.
На острові, так каже казка,теменні скарби десь лежать закляті.
Горять моряцькі очи у завзятті,жага бушує в…

Страдальна
В темну, чорну нічвіяли вітри.
Срібних зір не ліч;мерехтять лиш три.
Три самітні зорі,наче сльози три,наче перли в морі,віяли вітри.

Відчини, мій Фрідріху, вікно,хай погляну на широкий світ.
Бачу чорне незбагненне дно,а над ним золототканну сіть.
Привиди кружляють наді мною,постаті, що їх колись творив.
Прилітають з правдою сумною,що останній буде цей мій зрив.

Чи то струни, чи не струни,чи то, може, вістря шпаг?
Вік минув зеленорунний,що садами ніжно пах.
Навіть скрипки срібні жилине заплачуть серед туч,хоч на серце наложилиднів твердих тісний обруч.
Так стоятиме навпроти,хоч до цього не…

В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині.
По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.
Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”.
Навколо колиски чортів чотирьох…

Корови й дині.
Білий янголна лопуха зеленій плахті.
Хто будить в серці тужну п’янкістьі хто колише темний страх твій?
Ще неоправданий, таємний,мов кріт, від дна коріння риєі грає, мов кларнет підземний,в кипінні форм, у барв завії.

Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,масний і теплий пил вирує у олійнях.
Щораз в корявих липах спалахне прокльономдуша зелена, гнівна і незаспокійна.
Черві не піддається буйний струм життєвий,з дерев зелені іскри дятлі…

Пора троянд спізнилась, сестро,так довго ждали, аж приходить.
На милі сонця, світла верствирозміряно і землі й води.
Хоча це світло надто кволе,хоч надто рано й сніг упертий,ощадне сонце й зелень гола,все ж день рясний на чар…

Кравці лисицям хутра шиють,вітри на бурю грізно трублять.
О боже, стережи в завіюі людські, і звірячі кубла.
У сто млинах зима пшеницюна сніг сріблясто-синій меле.
Назустріч бурі ніч іскриться,провалюючи небом села.31 березня 1935

Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубіі кинув на прощання сім червоних весел.
Стовпи струнких тополь підперли небо.
Мовкнуть губи.
Прийшли посли від ночі.

Тече весна, й бадьорі сажотруси,мов щиглі, на дахах, і мла зелена.
Дівчина, що кохає полісмена,співа на площі, де їй серце вкрав,а капельмайстер кучерявих авттримає в білих рукавичках кусеньсонця.
Тече весна, й балончики зелені,немов…

Заходить день за днину,мов сонце за параван далеких гір.
Вже від ждання нас болить зір,вже сивини на головах є труш.. . . . . . . шалом наших душми молимося за нову людину.

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,у скорчах болю і багатства людський вир заснув.
Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ —…

Крилата скрипка на стіні,червоний дзбан, квітчаста скриня.
У скрипці творчі сплять вогні,роса музична срібна й синя.
В квітчастій скрині співний корінь,п’янливе зілля, віск, насіннята на самому дні три зорі,трьох перстенів ясне…

Мов птах, співає телефонна трубка,мов чорний птах в ліщині срібній дроту.
Коли покине друг і зрадить любка,що вибереш: зненавість чи скорботу?
О квітко звуків в чорнім шовку сяєв!
Музика б’є в обличчя, мов зле птаство.

Об хмару хмара, мов об дошку дошка,ударить глухо, й небо затріщить.
З лопати хмари сиплються дощі,немов пісок дзвінкий.
В зелену ложкулистка бере калина дощ, мов юшку,і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,мов бризки сім’я, мов росу…

На кичери, гори, ліси,мілкого срібла басейни —навпрошки, навскоки, навкоси,навпрямки, навперейми!
Вітер гір, мов холодна вода,вимиє нам легені.
Морозу сила молодависталить наші жмені.
Сила пекуча, тріскуча морозувигострить, наче…

І день і вік однаково минають.
Не задержатьнам хвилі.
Кожна мить знов родить другу мить,і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,час виростає й меж не має й нас німить.
Так на минулого й майбутнього раменахповішено, мов…

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,накритий небом і обмотаний піснями,лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.
Рослинних рік підноситься зелена повінь,годин, комет і листя безперервний…

Тешуть теслі з срібла сани,стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь
Дитя боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани,сняться веснянії сни.

Зоря майнула, мов стріла,неначе іскра, пісня згасла,і тільки з мокрого зелароса краплинками сплила,мов слово, чиста й ясна.
Вже обріїв зігнувся рівеньу круглу смугу обруча,і ніч почала вже кінчатись,неначе ватра, догоряти.
Ось ранок…

1Навіщо ти прийшла до меней застукала в вікно?
Навіщо серце б’є шалене,а думка з ним водно.
Навіщо ти прийшла до мене,веселкою заблиснула в вікні?
Навіщо серце ти шаленев ці безпросвітні будиш дні.2Тисяча питаннів падає на наші…

Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі,ляга на серце ржа думок.
На стінах тіні в’яжуть круглі петлів чудний і нерозплутаний клубок.
Мов чорний кіт, сів череватий чайник,годинник, наче джміль, гуде.
Яка ж солодка ця принада тайнита…

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,перестань, перестань, о молюсь, перестань!
О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?
О замкни, о замкни хоч на хвильку…