Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,масний і теплий пил вирує у олійнях.
Щораз в корявих липах спалахне прокльономдуша зелена, гнівна і незаспокійна.
Черві не піддається буйний струм життєвий,з дерев зелені іскри дятлі крешуть.
Зорі червінцем платить скупо вечір дневіза сонце, що його в червоний мох розчеше.
Червона сажа заходу вкриває липи,що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,і струни листя замовкають наглим схлипомпід вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.
Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло,і сонце вибухає божевільним дзвоном,в гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло.
Знічев’я затихає в навіженім гімні,немов макуха, що олією спливає,і ллються струмені шалені і нестримнів коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.
Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,рослини моляться, шаліє кожен колір,із споду у коріння дмуть вітри підземні,аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.
Ось димарі землі, ось куряться деревав зеленім, золотавім і багровім димі.
В соломі мряки пні, верхів’я у прощальнійзавії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.
І сонце заходу і літо й липи мрійні,змінливість вічну світу ввечері і вранці,я прославляю невгомонний труд в олійні,горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.11 грудня 1935
