Андієвська Емма

Цвіркуни  розтягують
З  надпаленими  краями
В  ній  сперечаються  два  крамарі,
Присягаючись  на  жовтій  дині,

Творення міту про коханця Діоніса і
Я  зійшов  у  цю  долину  разом  із  світанком,
Але  тепер  мені  перегородили  дорогу  яблука,
І  ноги  мої  ранить  трава,  що  обернулася  в  скелі,

З горлянки випурхнув й — під шкіру — горобець,
Щоб перебути поштовхи озону,
Що — сквапно — в переміщеннях
Гробницю, яку — досі ще — раби

Він  роздмухує  дзвін,  як  рукав,
На  тілі  у  нього  замість  руки
І  кілька  гаків,  щоб  тримати  маркізи  над  прилавками
І  баби  з  тілами  повними  риб,

З базарів Страшного
Або Базар на Страшному
Через плече завинувшися в
В два вуха сповивальних, в совість-грушу:

Колони  з  базальту
Фасади
На  перехресті
Й  вітри,

Із книги
Вхід
Брама  смерти
Світловий  пілон