Натюрморт як трамплін у намір сонет

Тарілка.

Семиколірна підлива.

Поруч виделки – куля і

Люмінесцентна – з дисків вся – колода,

Що невимовне – на кришталик – ловить,

Аби стабільність – трави, звірі, люди.

Предмети в сон повідсувались мляво,

Розмитість виявляючи хвилеву,

Яка, однак, – одразу м’язи,

Найменший дотик. – Форма, як

З полицями, куди подоби – взимку,

Ануж потужністю новою –

Й на безорбітних перехрестях зійде.

Й дівча, де вже вогонь палахкотить,

На мотузку нагулює кита.