1 min read
Слушать(AI)Вігілії XXXIX
Із книги
Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде,
Без коліщат – у виміри обтічні.
Вже безпредметним стало й нелетюче,
Зник фюзеляж, висить шасі із вати,
Що барвами – подекуди – як осуд.
Звільнився світ від кліток і утончень,
Сплатив борги – і всю на вітер – здачу,
Лиш де-не-де ще тліють мураведи.
Змінилася вага і перспектива.
Все погустішало – на дві, на три октави,
І кожен кадр, як у німому фільмі.
Відпало все настирливе й несхвальне,
І решту – кіпоть – вимила гроза.
Твердь, скинувши старий комбінезон,
Ключами наближається з низин.
Андієвська Емма
Э́мма Ива́новна Андие́вская (укр. Емма Іванівна Андієвська; род. 19 марта 1931, Донецк) — современная украинская поэтесса, прозаик и художница,
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Навколо троянди сонет
Як тяжко з-під усіх Троянду крізь століття, що На тих відтинках, де тепер І морок, що без нутрощів живе
“Цвіркуни розтягують порожнечу”
Цвіркуни розтягують З надпаленими краями В ній сперечаються два крамарі, Присягаючись на жовтій дині,
Вігілії XL
Із книги Ні світла, ані кроків на майдані Ніч – наглухо – у володіння власні Лише душа, як верховіття в лісі,
Вітри Азії
Колони з базальту Фасади На перехресті Й вітри,