Виступаєш ти чемно,
І говориш розумно і складно,
І лице твоє гарне та ясне
Заглядиться дівча не одно,
Та мене щось відтручує власне,
І смутить, і тривожить воно.
Все здається мені, що
Ти сльозами і кров’ю селян,
Що людською ти кривдою ситий,
Що твій батько – дерун і тиран,
За життя носить пекло у груді,
Заливає вином черв’яка,
Та як з світом прощатися буде,
То пекельная кара
За всі зла, за грабовання враже,
За обдерте, збідніле
Як клеймо братобійчеє
На твоє мармурове чоло.
І почуєш ти жар невгашений,
Що палитиме серце твоє,
І тривога, мов меч наострений,
Твої думи зсіче і поб’є.
В твоїй груді, мов вихор в погоду,
Дикі страсті зірвуться грізні,
І, як вихор збентежує воду,
Так тебе вони внурять в багні.
І рука твоя кривдов сплюгавиться,
Переміниться в злобу любов
Ось чого моє серце кривавиться,
Як подумать, що буде з тобов.
І дарма, що такий ти приємний,
Що друзяка ти з діла і з мови,
Що ти людяний, тихий і чемний,
Що бажаєш і стоїш любови!
Людська кривда, котров ти годований,
На добро не виходить нікому!
Так огонь, у соломі захований,
Спалить двір весь, не лиш ту солому.15 марта 1883
