Ліна Костенко

У присмеркові доброї дібровостіпшеничний присмак скошеного дня
На крутосхилах срібної дніпровостісідлає вічність чорного коня
Киреї хмар на плечах має вічність
Вони пливуть кудись на Чигирин

Сад по коліна в білому тумані
Кують світанок молоточки птиць
З’являються невиспані ченці, у чорних рясах — як рухомі тіні
Один — із фоліантом під пахвою

Пливли ми ввечері лиманом
Моторчик чахкав спроквола
Десь там за морем, за
Уже Туреччина була

Той клавесин і плакав, і плекавчужу печаль
Свічки горіли кволо
Старий співак співав, як пелікан,проціджуючи музику крізь воло
Він був старий і плакав не про нас

Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич
Було в ній каміння — як сто бегемотячих спин
А той цибатий, на клуні, звався лелечич
А те запахуще — любидра, канупер і кмин

Наснився мені чудернацький базар:під небом у чистому полі,для різних людей,для щедрих і скнар,продавалися різні Долі
Одні були царівен не гірш,а другі – як бідні Міньйони
Хто купляв собі Долю за гріш
А хто – і за мільони

Мої кохані, милі вороги
Я мушу вам освідчитись в симпатії
Якби було вас менше навкруги,—людина може вдаритись в апатію
Мені смакує ваш ажіотаж

А затишок співає, мов сирена
Не треба воску, я не Одіссей
Вже леви ждуть, і жде моя арена
Життя, мабуть,— це завжди Колізей

Чатує вітер на останнє листястарого дуба, що своїм коріннямтримає схили
А знизу,по глинищах,по збляклих травахвповзає дим циганського багаттяі чутно — перегукуються людиза сірою гіркою пеленою
Строката хустка — жовте і багряне —з плечей ...

Давно колись була ріка Діала
І цар персидський на імення Кір
І лотоси біліли, мов піали
І берег грав вогнями, як факір

Я кину все
Я вірю в кілометри —обвітрені, задихані і злі
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі

Розділ IXВесна прийшла так якось несподівано
Зима стояла міцно до пори
Вітри війнули з півдня
І тоді вонанемов у Ворсклу з’їхала з гори