Павло Мовчан

Павло Мовчан

1,027 карма
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сценарист. Автор стихов: Мандрівник, Повнота, Ні змістом образу, ні висотою звуку, Спливає цегла в глинища з соборів, Спіщанілий час и др.
Все работыПоиск

от·
Дерево пам'яті в тридцять кілечок,
чи ж пам'ятаєш дзенькіт вуздечок?
Кінь норовистий пробував кору,
вкритий лускою — листям прозорим.Наче линовище, тінь, трачена пилом,
Читать дальше

от·
Чом у вікно на льоту заглядаєте?
Чи ж до вечері нічого не маєте?
В мене пушинка — дрібненька зернинка,
що залетіла на ніч для спочинку…В кухлі вода голубіє, як пташка,—
Читать дальше

от·
На ліве плече обернувся —
замети холонуть,
на праве — купають лоша у чотири долоні,
і річка тече через око глибокетуди, де не мірявся простір на кроки.
Читать дальше

от·
І поле перейшов,
переступив зелину,
у рукаві приніс
довірливу хмаринуі видихнув з грудей
Читать дальше

от·
Йдуть дощі неситі на сніги нечисті,не згадаю гадки і не змислю мислі
Збавлене чи збуте,стерте чи забуте,березень минувся чи прожився лютий
Зменшується білість, чорнота зростає,крапелини спілі віття угинають —стончуються пучки, і долоні в...
Читать дальше

от·
З дитячих
Між білим небом та землеюгіллям назубився гайок,і сніговою течієюприбило висохлий листок
Упростяж глянув:
Лиш проступили реп’яхи,так, мов родзинки ті на тілі,сирітним нагадом сухим,що часу колесо великедробило оберт ще один
Читать дальше

от·
По сліду каменем котила,
піском кропила, де ступну,
моя насущнице, немила,
у гніві я не обернусь…Долоні багнуть відлетіти,
Читать дальше

от·
Золота маска сонця впікалась в обличчя:запечатувавсь дух, очі піт
Та й висока ж ціна за дешеве величчя —знеосіблений лик, зверху плівка
Облягає всю плоть золота оболонка,і стає захисною глуха нагота;затікає за шкіру розтоплений тонкодля ...
Читать дальше

от·
У незгасаючім згасанні,у непросвітленім туманізозуля кличе-покликатебе, та голос двійникадо неї з лісу обізвався —і ти здригнувсь: душа лункамиттєво заніміла в страсі
А думалось, що ти одинсобою простір весь заповнив,ти ж — з близнюків, двох ...
Читать дальше

от·
Не додалось, не віднялось з роками
Слух став тугішим, а очі вужчими
Дорогу ловлять ноги,рука сполохана шукає патерицю,щоб передать своє тремтіння їй,а ти шукаєш слово,щоб все побачене, почуте, пережитеним висловить
Кому
Читать дальше

от·
Напоєна вогнем, насичена паланням,
зависла над селом підхмарена блакить,
поширшала, мов звук, вечірня мить зростання:
женеться вгору тінь — її не зупинить.І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,
Читать дальше

от·
Жертовний камінь на узвишші,хоч прохолов, та смертно дише…скрізь хилитається полині гіркоту свою колишеу жилах скручених стеблин
Сюди весною, мов на свято,приводили коня на страту,а згодом — і людей на згинзганяли гуртом, як тварин
І поб...
Читать дальше

от·
З оленкою в руці сидів я на узліссі:метелики цвіли, снувала мурашва,світилася трава, і промені навскісні,лунаючи, ішли крізь чисті дерева
На вічній глибині, у серцевині ока,як насінина лун, ще жайворон тремтів,у м’якушах хмарин дощу тугі воло...
Читать дальше

от·
О-о-о-о-й
Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий;знеобачки наткнувсь та й розпанахав
Навіялось снігів, натік дощами простір,у горлі мови жар задмуханий потух
І вивіялось все, все видмухалось — протяг
Читать дальше

от·
З землі повстале в землю повертає,та дух кріпить надія вікова:безсмертні всі, і згину нам немає,немає, друже, бо живі слова
Нам легко так у будь-яку хвилинутебе відчуть і небом, і зелом,і кожна нами пережита днинатвоїм значиться молодим крило...
Читать дальше

от·
Тільки й видно було, що руку,а за нею не розпізнати імені,ані змісту очей, ані жодного звуку
Тільки широка долоня, ширша за світ
Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу
О руко
Читать дальше
Показать больше