Павло Мовчан

Павло Мовчан

1,000 карма
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сценарист. Автор стихов: Мандрівник, Повнота, Ні змістом образу, ні висотою звуку, Спливає цегла в глинища з соборів, Спіщанілий час и др.
Все работыПоиск

Віддалення

от·
Віддаленіла так від мене,що обезтебіли і сни
Мов тютюну стебло зелене,вуста мені обзеленив
Так гірко язиком торкатисьтвого імення, світку мій,вуста поламані, щербаті,а в горлі — мов холоне лій
— Ко-ха-но-лу-но — ло-не —
Читать дальше

Екологія

от·
У незгасаючім згасанні,у непросвітленім туманізозуля кличе-покликатебе, та голос двійникадо неї з лісу обізвався —і ти здригнувсь: душа лункамиттєво заніміла в страсі
А думалось, що ти одинсобою простір весь заповнив,ти ж — з близнюків, двох ...
Читать дальше

Так із ночі у ніч

от·
О четвертій сторожі нічній,коли тоншає мідь і стають полохкішими губи,у фортечнім
Ти посвітич запалюєш, люба,і тонку павутину спускаєш униз по стіні,щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом
Ой, ну що ті віки та замки заржавілі ...
Читать дальше

Відлуння “Йдуть дощі неситі”

от·
Йдуть дощі неситі на сніги нечисті,не згадаю гадки і не змислю мислі
Збавлене чи збуте,стерте чи забуте,березень минувся чи прожився лютий
Зменшується білість, чорнота зростає,крапелини спілі віття угинають —стончуються пучки, і долоні в...
Читать дальше

“Не додалось не віднялось з роками”

от·
Не додалось, не віднялось з роками
Слух став тугішим, а очі вужчими
Дорогу ловлять ноги,рука сполохана шукає патерицю,щоб передать своє тремтіння їй,а ти шукаєш слово,щоб все побачене, почуте, пережитеним висловить
Кому
Читать дальше

Через ліс

от·
З оленкою в руці сидів я на узліссі:метелики цвіли, снувала мурашва,світилася трава, і промені навскісні,лунаючи, ішли крізь чисті дерева
На вічній глибині, у серцевині ока,як насінина лун, ще жайворон тремтів,у м’якушах хмарин дощу тугі воло...
Читать дальше

Стожарні

от·
Струмує з повітря обличчя забуте,розмитий хвилюється глиняний хутір,і погляд, удивлений в поле хвилясте,поволі воложиться, лагідно гасне
Безмежність давно уже стежить за мною,проте не розгледіти за пеленоюні сліз, ані згадок, ні навіть думок:...
Читать дальше

Рука

от·
Тільки й видно було, що руку,а за нею не розпізнати імені,ані змісту очей, ані жодного звуку
Тільки широка долоня, ширша за світ
Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу
О руко
Читать дальше

“По сліду каменем котила”

от·
По сліду каменем котила,піском кропила, де ступну,моя насущнице, немила,у гніві я не
Долоні багнуть відлетіти,обернена душа назад,де замикають сині квітипрояснений осінній
Де слідьма яблуко котючевминає дощовий пісок —незрима ниточка спо...
Читать дальше

Цар природи

от·
Золота маска сонця впікалась в обличчя:запечатувавсь дух, очі піт
Та й висока ж ціна за дешеве величчя —знеосіблений лик, зверху плівка
Облягає всю плоть золота оболонка,і стає захисною глуха нагота;затікає за шкіру розтоплений тонкодля ...
Читать дальше

Надвечір’я

от·
Напоєна вогнем, насичена паланням,зависла над селом підхмарена блакить,поширшала, мов звук, вечірня мить зростання:женеться вгору тінь — її не зупинить
І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,і ворон на біду ув оці почорнів,прокреслив ч...
Читать дальше

Жертовник

от·
Жертовний камінь на узвишші,хоч прохолов, та смертно дише…скрізь хилитається полині гіркоту свою колишеу жилах скручених стеблин
Сюди весною, мов на свято,приводили коня на страту,а згодом — і людей на згинзганяли гуртом, як тварин
І поб...
Читать дальше

Псалом

от·
Маркіянові
В с т у
Чому два словники — небесний і земний —пронизують мене, як дві тугі струни,в мені бринять напружено й безладно
Але земний словник потовщується владноі голосом лунає називним
Читать дальше

І не оскаржив біль

от·
О-о-о-о-й
Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий;знеобачки наткнувсь та й розпанахав
Навіялось снігів, натік дощами простір,у горлі мови жар задмуханий потух
І вивіялось все, все видмухалось — протяг
Читать дальше

Пам’яті Василя Шукшина

от·
З землі повстале в землю повертає,та дух кріпить надія вікова:безсмертні всі, і згину нам немає,немає, друже, бо живі слова
Нам легко так у будь-яку хвилинутебе відчуть і небом, і зелом,і кожна нами пережита днинатвоїм значиться молодим крило...
Читать дальше

7 “Ой як повільно осідає сажа”

от·
1
Малиновий лікер і сутінь
І є лише «тепер» на всю світобудову
Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
Читать дальше
Показать больше