Будь ти, співаче, як божа пшениця,
Пісня твоя – золотеє зерно!
Скоро в лушпині доспіє воно,
Колос униз починає хилиться.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що для зерна вони тільки й росли,
Що лиш тоді воно повне,
Весь живий сок свій в нім зложить ростина.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що, як доспіє зерно золоте,
Серп їх нещадний зітне і
І що зерно те їх смерті причина.
Але ж, леліючи в темній
Сочні зерняточка, знає стебло,
Що на будуще воно
Нове, багатше життя в своїм лоні.
Так весь свій мозок, і нерви, і
Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,
Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.
Будь її колос, лушпина й стебельце!4 іюня 1888
