Іван Франко

Гріє сонечко
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені

Весно, ох, довго ж на тебе чекати
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш
Чом замість себе до вбогої
Голод і холод, руїну і

Відцуралися люди мене
Сей та той надійде і мине
Тільки боязно скоса
Чи бояться ті люди мене

Місяцю-князю
Нічкою
Тихо пливеш
Стежков

Весно, що за чудо
Твориш в моїй груди
Чи твій поклик з
Й серце к жизні будить

Дивувалась
Чом се тають сніги,
Чом леди присли
На широкій ріці

Виступаєш ти чемно,
І говориш розумно і складно,
І лице твоє гарне та ясне
Заглядиться дівча не одно,

Всюди нівечиться правда,
Всюди панує брехня,
В ваших лиш серцях, о браття,
Най не постане вона

Будь здорова, моя мила,
Я не твій
Нас могуча сила
Де поставить кого доля,

Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до
Хрест важкий нести

Від того дня вже другий рік пройшов
У чистім полі знов лежу я в горі,
Гляджу на небо ясне… Надо
Знов плавле яструб в лазуровім морі