Милосердним
Нехай і так, що, мов черв’як,
Затоптаний в багно життя,
Оскорблений, унижений,
З гнівом в душі вмираю я;
Нехай і так, що, мов черв’як,
Затоптаний в багно життя,
Оскорблений, унижений,
З гнівом в душі вмираю я;
Прочитавши його віршик
Не можна всім
Календар
Просвіти»,
Глянь на криницю тиху, що із стіп
Серед степу сльозою тихою журчить;
В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,
І промінь сонця миєсь в її срібній хвили,
З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край – один крик
Мати вбиває голодну дитину
Батько кидає кохану родину,
Ще щебече у садочку
Пісню любую весноньці молодій,
Ще щебече, як віддавна щебетав,
Своїм співом весну красную вітав
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс
Я декадент
Се новина для мене
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І ми браталися з ляхами
Т
І що ж, що ми з вами братались
Все-таки ми в дурнях остались
Давно було
Дітей маленьких двоє,
Побравшися за руки, по
Лугах підгірських, стежкою
Клубами вився дим
Ревли гармати,
Свистіли кулі, мов незримі змії,
Сичали, вились, лускали гранати
Смішний сей світ
Смішніший ще поет,
Що все в нім хоче серіозно брати,
Що в тій погоні до незвісних
Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до
Хрест важкий нести