Іван Франко

Клубами вився дим.
Ревли гармати,
Свистіли кулі, мов незримі змії,
Сичали, вились, лускали гранати.

І ми браталися з ляхами.
Т.
І що ж, що ми з вами братались?
Все-таки ми в дурнях остались.

Смішний сей світ!
Смішніший ще поет,
Що все в нім хоче серіозно брати,
Що в тій погоні до незвісних

Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.

Глянь на криницю тиху, що із стіп
Серед степу сльозою тихою журчить;
В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,
І промінь сонця миєсь в її срібній хвили,

Давно було.
Дітей маленьких двоє,
Побравшися за руки, по
Лугах підгірських, стежкою

Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до
Хрест важкий нести!

З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край – один крик.
Мати вбиває голодну дитину.
Батько кидає кохану родину

Нехай і так, що, мов черв’як,
Затоптаний в багно життя,
Оскорблений, унижений,
З гнівом в душі вмираю я;

Я декадент?
Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене

Прочитавши його віршик
Не можна всім
Календар
Просвіти»,

Ще щебече у садочку
Пісню любую весноньці молодій,
Ще щебече, як віддавна щебетав,
Своїм співом весну красную вітав.

З укритого гнізда в скалистій десь
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої
Міріадами
Ті метелики холодні.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Дівчина встала
Піду я в поле, мамо, мамо!
Піду я в поле до роботи,
Золоту пшениченьку полоти.

З іспитової
Вибіг лютий кандидат;
Збіглось в сінях
І давай його

Ні, не однако для всіх сонце сяє,
Хоч безучасно над всіми блищить.
Бідний слізьми його блиск заливає,
Щасним воно і терни золотить.

Ой рано я, рано устану,
На яснеє небо погляну,
А небо, як синій кришталь,
А в серці важкий сум і жаль.

По боях земного
Чи в повні свіжих сил;
В утомі з довгого
Чи в першім маху крил;

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?

Місяцю-князю!
Нічкою
Тихо пливеш
Стежков

Гріє сонечко!
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в

Кожда пісня моя
Віку мого день,
Протерпів її я,
Не зложив лишень.