Беркут


З укритого гнізда в скалистій десь

З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині

З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,

Облетить світ, і аж о неба звід опреться,

І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,

І зве:

Де правда та?

Де ти, великий боже?

Всі зорі збігла я, атоми всі в

Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі».

В блакиті він завис недвижний, розпростертий,

Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.

Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,

Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь – кров пролити.

Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:

Таж над тобою тож завис беркут нестримний!

Він не хибне тебе, хоч як високо висить!

Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?..

Ось рушив він.

Пливе без маху крил в блакиті,

Мов човник Долі тче днів наших пасма скриті.

Спокійно колесить, знижаесь, знов зриваєсь,

За хмару криється, в лазурі розпливавсь.

Лиш острий крик його вістить, що він голодний!

Так в час тиші не раз прорветься плач народний.

І защемить в душах вельможних біль таємний,

Мов землетрясіння віщун, той грім підземний.

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!

За те, що в груді ти ховаєш серце люте,

За те, що кров ти п’єш, на низьких і

З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;

За те, що так тебе боїться слабша твар;

Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!

І ось блищить мій кріс – ціль добра, вистріл певен,

І вбійчеє ядро під хмари понесе він.

І замість нести смерть згори на земне

Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже.

І не як божий суд, але як труп

Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.

І не остатній ти!

Нас є стрільців стосот:

І все, що звесь беркут, полоще кров’ю рот,

Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє,

Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.

А труп бездушний ми без жалю, без

Ногою копнемо й підемо дальш на лови.22–24 мая 1883

Вы можете поставить посту от 1 до 50 лайков!
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Мы используем cookies, чтобы вам было проще и удобнее пользоваться нашим сервисом. Узнать больше.