Василь Симоненко

Нащо мене засуджено до страти
Нікчемні люди, ваш нікчемний
Не обезглавив слави Герострата
Я єсьм живий, і я творю свій труд

До двадцяти бунтуєму завзято,
Шукаєм правди, кленемо
І віримо, що нашому
Належить всяку нечисть спопеляти

У баби Онисі було три сини
У баби Онисі синів нема
На кожній її волосиніморозом тріщить зима
Я горя на світі застав багато

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима

Синиця в шибку вдарила крильми
Годинник став
Сіріють німо стіни
Над сизим смутком ранньої

Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
І ти одна в зажуреній
Замріяно схилилась до стола

Натуга на руках,від втоми чорних,здувала жили,ніби мотузки
Каміння клацало зубамив жорнах,жувало жовті зерна на друзки
І сіялось не борошно,а
При тьмяному мигтінні каганцяжіночі ніжніматеринські рукитягли за ручкукамінь без кінця