Дід умер
От і все.
Поховали старезного діда,закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встанеі ранком не підеіз косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати житоі пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,повернули навіки у лоно землі.
Та невже жпомістились в тісну домовинувсі турботи його,всі надії,жалі!
Та невже ж тойому все віднині байдуже —чи світитиме сонце,чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовийповірити в царство небесне,бо не хочу,щоб в землю ішли без слідабезіменні,святі,незрівнянно чудесні,горді діти землі,вірні діти труда.
Хай шалені гудутьнад планетою весни,хай трава пнеться вгорукрізь листя
Я не вірю,що дід із могили воскресне,але вірю,що ні —він увесь не умре.
Його думи нехитрідодумають внуки,і з очей ще віки пломенітимуть в нихйого пристрасть і гнів,його радощі й муки,що, вмираючи,він передав для живих.
Василь Симоненко
Other author posts
Вона прийшла
Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів Вона до мене випливла з Моїх юнацьких несміливих снів
Поет і природа
Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо
Лебеді материнства
Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима
Ошукана могила
Отут, де сумно опустили Стрункі тополі на твердий обліг, В пропахле димом сорок третє Він за неправду у бою поліг
