Жорна
Натуга на руках,від втоми чорних,здувала жили,ніби мотузки.
Каміння клацало зубамив жорнах,жувало жовті зерна на друзки.
І сіялось не борошно,а
При тьмяному мигтінні каганцяжіночі ніжніматеринські рукитягли за ручкукамінь без кінця.
Журливо мліли очі сумивиті,і борошно,мов біла кров,
Це все булов двадцятому столітті,що грозами над нами пронеслось.
Ми часто чуємрадісну зловтіхуу голосі ворожому,чужім,що заглядали кривдай люте лихоу наш —для щастя виведений — дім.
Хай сатаніютьвиродки од крику —нас не знобитьод їхньої хули:нам жорна тііз кам’яного вікуна танках варвариз Європи привезли.
І то для нихтаки й була наука,коли —у всього світу на виду, —немов у жорнах,дужі наші рукиперемололи варварську орду.
Народе мій!
Титане непоборний,що небо підпирає голубе!
Твій гордий подвигне принизять жорна —вони лиш возвеличують тебе.
Дарма біситьсязлість ворожа, чорна —нічим не очорнитьтвоєї боротьби!..
Цілую руки,що крутили жорнау переддень космічної доби.
Василь Симоненко
Other author posts
Берег чекання
Через душі, мов через вокзали, Гуркотять состави Може, сподіватися зухвало, Вірити і ждати — поготів
Піч
Лиже полум’я жовте черево, Важкувато сопе димар, Галасує від болю дерево, Піднімаючись димом до хмар
Старість
Сім десятків дідові старому, Сам незчувсь, коли і відгуло, Вже лице пожовкло, як солома, Борознами вкрилося чоло,
Русь
IЗ глибин віків і гордо, й Встає легендами овіяне ім’я Минуле — сон, але сліпа Не отруїла доблесті і слави